Збереження психічного здоров’я дитини

За умов трансформації сучасного суспільства соціально-технологічний прогрес спричиняє зростання негативного впливу інформаційних потоків на особистість; збільшення повсякденних фізичних та психологічних навантажень; загострення почуття страху, невпевненості, розгубленості та розчарування.

Усе це негативно позначається на здоров’ї людини загалом і на психічному здоров’ї зокрема. Ураховуючи те, що людське життя є найвищою суспільною цінністю, перед людством постає ряд важливих завдань, серед яких найважливішим є вирішення проблеми збереження здоров’я людини, причому не тільки фізичного, а й психічного.

Психічне здоров’я – це динамічний процес психічної діяльності, якому властиві детермінованість психічних явищ, гармонійний взаємозв’язок між відображенням обставин дійсності і ставленням індивіда до неї, адекватність реакцій на оточуючі соціальні, біологічні, психічні і фізичні умови, дякуючи здатності людини самоконтролювати поведінку, планувати і здійснювати свій життєвий шлях у мікро- і макросоціальному середовищі.

Психічне здоров’я дитини

У сучасній психології багато уваги приділяється психічному здоров’ю дітей різних вікових періодів та факторам середовища, що їх детермінують. Так як дитина знаходиться в постійному розвитку, то взаємини з нею повинні визначатися віковими особливостями.

Сім’я. На різних вікових етапах розвитку спостерігаються різні переживання. Психологію дитини неможливо оцінити поза контекстом сім’ї. Важливим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту. Деякі батьки не лише не можуть бути взірцем для своїх дітей, а й негативно вливають на їхній психічний стан.

Батьки закладають підвалини майбутнього своєї дитини. Це потребує часу, старань, любові, сімейної злагоди, економічних статків. Але найголовнішим є світла і щира любов до дитини.

Дитячий садок. Незадоволеність спілкування формує дитячі фобії, негативізм по відношенню до шкільної установи, невротичні реакції. Так, серед дошкільнят 70-80% досліджуваних мають нервово-психічні відхилення і потребують втручання психотерапевта або психолога. А сироти, які живуть у дитячих будинках, за даними деяких авторів, потребують психотерапевтичної допомоги у 100% випадків.

Школа. У доступних нам джерелах вивчається роль школи у формуванні здоров’я особистості. Психологами доведено, що під час навчання число здорових дітей скорочується у п’ять разів.

При цьому тільки 14% випускників середньої школи можна вважати повністю здоровими. Зустрічаються в літературі спроби охарактеризувати причини шкільної невротизації дитини, яка призводить до дезадаптивного стану.

Чинники погіршення здоров’я індивіда у шкільний період називають різноманітні.

До них, в основному, на думку дослідників, належать непідготовленість дитини до школи, негативне ставлення вчителів та учнів, страх покарання та отримування незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час навчальних занять.

Але в одному автори одностайні, що психічні фактори є основними в процесі шкільної дезадаптації. У свою чергу, дезадаптація призводить до безпричинної агресивності, депресії, відмови відвідувати уроки, заниженої самооцінки, страху відповідати біля дошки, очікування поганого відношення до себе як з боку вчителів, так і учнів.

Згідно даних дослідників, серед дітей, які не адаптувалися до умов школи, у 95% спостерігаються психічні розлади. Значимим чинником, що погіршує здоров’я дітей, є агресія з боку вчителів. Це ситуація не тільки знижує рівень успішності учнів, але й призводить до появи так званої шкільної тривожності і захворювань невротичного характеру.

Згідно результатів досліджень, існує 3 групи дітей, які страждають шкільними неврозами.

До першого типу належать педагогічно занедбані або розумово відсталі учні. Для них характерні явні відхилення у поведінці, грубість, агресія, підвищена самооцінка, низька успішність.

До другого типу відносяться школярі, які добре вчаться і задовільно ведуть себе на уроках, але під впливом стресів різко змінюються: з’являється депресія, апатія, нав’язливі стани.

Третій тип представлений зовнішньо благополучними дітьми, у яких все ж таки спостерігаються деякі ознаки невротизації: страх відповідати біля дошки, тремор рук, плаксивість, фобії, занижена самооцінка.

На сьогодні, велика увага приділяється психічному здоров’ю дітей підліткового віку.

Підлітковий вік характеризується поведінковими розладами, порушеннями емоційної сфери, які притаманні кризовим періодам і зумовлені ендокринною перебудовою і дозріванням організму. У ряді робіт доведено, що у підлітків досить часто зустрічаються межові психічні порушення субклінічного рівня, серед яких є помірна неврологічна симптоматика. І саме у цьому віці можуть проявлятися психічні розлади, які пізніше переростуть в ендогенні психози.

Встановлено, що одним з найбільш поширених видів психічної патології є депресія, яка часто призводить до важких форм шкільної дезадаптації. Так, прояви депресії, за даними деяких авторів, виявлені у 20% підлітків, а у школярів 9-10 класів депресивні стани проявляються у 30% випадків.

Таким чином, однією з найголовніших умов збереження психічного здоров’я є дотримання науково обґрунтованих психогігієнічних норм організації навчання з урахуванням індивідуальних норм навантаження, здатність витримувати навчальне навантаження, не тільки зберігаючи стан повного душевного, тілесного та соціального добробуту, а й збільшуючи при цьому якість власного психічного здоров’я, а також принципів гуманізації освіти.

 

Поради психолога Світлани Ройз для батьків

1. Дбайте про себе, про свій власний ресурс. Втомлені батьки пропускають дитячі сигнали. Нереалізовані – часто намагаються реалізуватися за рахунок дитини. Будьте впевненими та реалізованими. У будь-якій ситуації повторюйте собі: «Я найкращий батько чи мама для своєї дитини! Я можу припуститися помилки у вихованні, але вона стане директивою тільки у разі постійного повторення. Та навіть тоді все можна зцілити любов’ю».

2. Не кидайтеся на барикаду виховання одразу. Часто буває, що, повертаючись додому, батьки тут-таки беруться дитину виховувати. Важливо розуміти, що діти спершу сприймають емоції, а саму інформацію із затримкою на 7-10 секунд. Тож намагайтеся говорити повільніше. Дитина – це не ви! Не переносьте на неї свої емоцій, думки і життєвий досвід. Не треба покладати на дитину весь тягар дорослого розуміння, співвідносьте його дозу з віком. Пам’ятайте, що перед вами дитина – говоріть повільно й робіть паузи замість того, щоб повторювати одне й те саме, не отримуючи очікуваного відгуку. Якщо вас переповнюють емоції, зробіть кілька глибоких і повільних вдихів-видихів. Це дозволить пригадати наступні поради і втілити їх.

3. Проявляйте свою любов, робіть це щиро. Батькам здається, що дитина від початку впевнена у батьківській любові. Це не так. Погана поведінка – це сигнал про те, що дитина втратила душевну рівновагу, їй чогось бракує. Так діти, яким не вистачає тілесних проявів любові, обіймів, поцілунків, можуть битися або, навпаки, виснути у вас на шиї. Тому показуйте свою любов! Увага потрібна і успіху, і невдачі. Відзначайте кожен найменший дитячий успіх і радійте йому, а не тільки критикуйте за невдачі. Дитина потребує вашої уваги навіть, якщо вона виражається в осуді та повчаннях. Навіть якщо ви не можете негайно висловити своє ставлення до якогось вчинку, дайте дитині зрозуміти, що ви це побачили. Так само помічайте й хороше, даруйте своє схвалення також. Акцентуйте увагу на тому, що вийшло цього разу і на тому, до чого ще треба докласти зусиль.

4. Уникайте порівнянь із собою на кшталт «Ет, я у твої роки…». До певного віку ви – недосяжний ідеал для своєї дитини. Їй до вас нізащо не дотягнутися. Порівнюючи дитину з собою, ви штовхаєте її або до перфекціонізму, або у безвихідь. Хіба ви цього прагнете? Мабуть, просто бажаєте своїй дитині щастя. А для цього їй треба бачити щасливих батьків. Дитина несвідомо тягне на себе всі проблеми родини, відтворює всі невиявлені емоції. Важливо розібратися у собі, знати напевно, що ви сердитеся саме на дитину, а не на свого партнера, співробітника чи шефа. Якщо так сталося, визнайте це, скажіть: «Пробач. Я роздратований, але це не через тебе».

5. Завжди пам’ятайте: ви передаєте дитині те, що маєте самі на цей момент. Свій досвід, стереотипи, те, що передали вам батьки, дідусі, бабусі та ще більш далекі пращури. Ймовірно, це можуть бути й помилкові судження, але кожне – безцінний досвід. Розповідайте дитині про свої помилки і про те, чого вони вас навчили. Помилки – це розвиток, а бездоганність статична і нежива.

6. У вільну хвилинку складіть список рис, які ви бажаєте бачити у своїй дитині, а потім чесно поставте позначки поряд із тими, в яких ви можете бути для неї взірцем. Ви здивуєтесь, дізнавшись, що найбільше вимагаєте від дитини того, чого не маєте самі. Дозвольте собі бути звичайною неідеальною людиною, і вам буде значно легше дозволити цю неідеальність дитині. Ще Лев Толстой казав: «Припиніть виховувати когось і займіться вихованням самого себе». Ніколи не пізно почати зцілювати себе. Що більш вільними та щасливими ви будете, то менше директив захочете давати своїй дитині.

7. Сваріть дитину тільки за порушення тих вимог, які колись були чітко сформульовані. У переважній більшості випадків дитина не капостить, а просто намагається розсунути кордони. Вона росте, і це для неї так само природно, як дихати. Дозвольте їй! Ваше завдання – встановити чіткі і тверді межі. Вони мають бути послідовними і гнучко змінюватися з віком дитини та масштабними трансформаціями в суспільстві. Якщо ви хочете, аби дитина перепрошувала за свої помилки, дайте їй приклад для наслідування і завжди просіть пробачення за свої. Сміливо зізнавайтеся, що чогось не знаєте, і пропонуйте шукати відповіді разом.

8. Дитині дуже важливо належати. Робіть те, що можете на цей момент, тільки не ігноруйте, не женіть геть. Дитина сприймає це як маленьку смерть. Навіть якщо вас обох захопили емоції і ви почули від своєї дитини «Я тебе ненавиджу!» або «Краще б я взагалі не народжувався!», будьте дорослим. Скажіть: «Навіть якщо я зараз здаюся тобі чудовиськом, знай, що я люблю тебе, нікуди тебе не відпущу і нікому не віддам».

9. Пам’ятайте, що в більшості дітей домінує права півкуля мозку. Це означає, що діти передусім сприймають емоції, інтонації, почуття, з якими ви говорите, а ви, навпаки, сконцентровані на змісті. Вам, як більш досвідченому перемовнику, треба вийти зі своєї половини, пройти на половину дитини, відчути її емоції, заспокоїти, і лише потім намагатися щось пояснити. Головне правило тут – що більше збуджується одна сторона перемовин, то більш розслабленою і спокійною має стати інша. Під час конфлікту це непросто, тому не перекладайте це завдання на дитину.

10. Краще підтримайте, ніж оцініть. Наші оцінки та оцінювання взагалі впливає на емоційний стан і подальший розвиток дитини. Уникайте оцінок, щоб дитина спиралася на свої внутрішні відчуття, а не на схвалення оточуючих. Кажіть дитині не те, за що ви її любите, а те, що ви любите в ній.

11. Підтримуйте самостійність. Коли дитина намагається робити щось нове, заохочуйте, будьте поруч, але не робіть це за неї. Ваше головне батьківське завдання – відкрити перед дитиною двері, допомогти розкрити свій потенціал, а не прожити життя за неї.

12. Не приносьте себе в жертву інтересам дитини. Вона це відчуває і носить у собі відчуття провини. Стежте за своїм рівнем щастя, щоб потім у сварці не випалити ненароком: «Я заради тебе, а ти…!». Будьте щасливі! Це найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини.

 

Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей як в соціально - психологічному, так і у фізіологічному плані. Проблема підготовки учнів до життя в новому соціально економічному і культурному просторі знаходить особливу актуальність в зв'язку виникаючими питаннями про ефективність початкового етапу навчання. Тому виникає питання, якою мірою здатна виступаюча до школи дитина вчитися без утруднень? Дитина, що не досягла необхідного рівня розвитку, не звиклий до шкільного життя в період адаптації стикається в школі з масою труднощів і невдач, що може мати негативні наслідки. У зв'язку з цим виникла необхідність перегляду роботи з питань спадкоємності між ланками, систематизувати і шукати причини, намітити шляхи рішення проблеми адаптації першокласників.

Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.

Про складності і значущості періоду, пов'язаного з адаптацією дитини в школі, сказано і написано у вітчизняній психологічній і педагогічній літературі багато наукових робіт. Саме в ці перші місяці починають формуватися ті системи відносин дитини зі світом і самим собою, ті стійкі форми взаємин з однолітками і дорослими, і базові навчальні установки, які в істотній мірі визначає в подальшому успішність його шкільного навчання, ефективність стилю спілкування, можливості особистісної самореалізації у шкільному середовищі.

Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.

• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.

• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.

• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;

• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

• раціональна організація навчальних занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму навчальних занять, методів викладання, змісту і насиченості навчальних програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

• відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.