Поради батькам «Як зберегти рівновагу»
Як допомогти собі в надзвичайній ситуації та куди
звернутися за допомогою?
У стані стресу дуже
важко бути уважними до потреб дитини, але це може бути важко через власний
нестабільний стан. Тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби
підтримати дитину. Нижче кілька порад для батьків, як це зробити.- Думайте
про майбутнє, не про минуле. Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значущими
людьми, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та
розмови наснажують і стабілізують.
- Позбудьтеся
почуття провини. Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що
ви щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент.
- Намагайтеся
їсти та спати. Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише
намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш
фізичний стан – гарантія безпеки вашої дитини.
- Просіть
про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про
неї. Звертатися по допомогу – не соромно.
- Говоріть
про свої емоції. Спілкуйтеся зі значущими для вас людьми, говоріть про
свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне
наснажити і вас, і того, кому ви телефонуєте.
Якщо відчуваєте потребу –
зателефонуйте на «гарячу лінію» підтримки, поспілкуйтеся з професіоналами, аби
максимально забезпечити свою емоційну стабільність у цей непростий час.
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА
БАТЬКАМ П’ЯТИКЛАСНИКА
У п’ятому класі починається новий період у
житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги
до навчання змінюються, з'являються нові шкільні предмети.
П’ятий клас – це не тільки новий етап у
навчанні, це і новий етап у розвитку особистості.
Поступово змінюється основна діяльність.
Головним у житті дитини спілкування, якому діти у цей період присвячують
більшість свого вільного часу. Навчання поступово відходить на другий план. Але
у п’ятому класі інтерес до навчання зберігається майже у всіх дітей. Тому цей
час найкращій для того, щоб навчити дитину вчитися! Для цього необхідно
показати дитині, як правильно розподіляти час, відведений на виконання домашніх
завдань, навчити виділяти головне під час читання.
У п’ятому класі дитина дуже емоційна,
навіть у ставленні до навчальних предметів. Діти із задоволенням беруться за
все, що їм до вподоби. Але, зустрівшись з першими труднощами, швидко втрачають
зацікавлення у предметі. Емоційність п’ятикласників така висока, що навіть
добрі емоції можуть викликати негативну дію.
П’ятикласники дуже активні, багато хочуть
зробити, але мало що вміють. Тому необхідно підтримувати їх ініціативність,
допомагати у справах.
Якщо ваша дитина має якісь особливі риси
характеру (імпульсивність, образливість, підвищену чутливість тощо) або
здоров’я, негайно повідомте про це класного керівника.
Знайдіть час познайомитися з
вчителями-предметниками. Чим раніше ви це зробите, тим легше буде подолати
перешкоди, які будуть виникати у процесі навчання.
Якщо ваша дитина чимось ображена, не треба
негайно йти до школи і звинувачувати вчитиме. Дитина, безумовно, говорить вам
правду, але це тільки її бачення проблеми. Прислухайтесь і до інших учасників
подій, тоді ви можете адекватно сприйняти події, що сталися.
Пам’ятайте, ви не зможете все життя
прожити за дитину, вона повинна навчитися розв’язувати конфліктні ситуації
самостійно.
Часто ви можете почути від своєї дитини,
що їй тяжко, раніше було краще. Не підтримуйте цих розмов. Краще допоможіть
дитині пристосуватися до нових умов життя. Вашій дитині зараз важко. Ви повинні
бути поряд, щоб допомогти дитині перерости цей період!
Чому діти не хочуть вчитися? Більшість
батьків вважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна
лінь. Але та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє
посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить справа не в природній
ліні! А в чому ж?
1. Страх невдачі .
Страх на стільки сильний, що він заважає дитині зосередитися. При чому дитина
на відміну від дорослого далеко не завжди усвідомлює те, що з нею відбувається:
від цього розгублюється ще більше. Поведінка цих дітей не передбачувана. Вигляд
у них відчужений, майже безтурботний. Насправді дитина глибоко травмована
шкільними невдачами і, якщо цю травму вчасно не усунути, може розвинутися так
званий шкільний невроз. А він чреватий і нервовими зривами, і різними
психічними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові
або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити
їх самостійно.
2. Об’єктивні
труднощі. Якщо ваша дитина постійно ухиляється, наприклад, від занять з
математики, не поспішайте навішувати на неї ярлик патологічного ледаря.
Можливо, їй не дається логічне мислення. У цьому випадку, після того як
труднощі залишилися позаду, вона зазвичай перестає ухилятися від уроків.
3. Бажання
привернути увагу. Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони
відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність – це мало не
єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.
«Коли все нормально, мама мене не помічає.
У неї дуже багато роботи», - чесно признаються вони. Такі діти не сідають у
день за уроки, а чекають приходу батьків із роботи і потім цілий вечір «тягнуть
резину», не даючи їм не хвилини спокою.
Погрози і покарання у цьому випадку
неефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за її жадання любові.
Тому перш за все батьки повинні оточити сина або дочку теплом і турботою. І
навіть, якщо їм здається, що вони отримують все це із лишком, робіть це!
Коли дитина робить уроки, присуньтеся до
неї ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вушко що-небудь
ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога,
скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне не гарячкувати і
не вважати втраченим той час, яким ви проведете, сидячи поряд з дітьми за
письмовим столом.
Як допомогти дитині у навчанні? Дуже часто
у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це
сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.
Перша причина – це нові вчителі, нові
предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала
кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки
пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий
вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих
вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги
на те, що багато задають, нецікаво…
Батьки повинні допомогти дитині в
адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що
не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу
волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні
завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте
за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних
предметів.
Допомагаючи дитині, підтримуйте зв'язок з
учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.
Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої
дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень
провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших
класах.
Поради батькам першокласників
1. Уранці будіть дитину спокійно, з усмішкою і
лагідним словом.
2. Не нагадуйте про вчорашні прорахунки, особливо
мізерні, не вживайте образливих слів.
3. Не підганяйте її: розрахувати час – це ваш
обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили – провини дитини в цьому немає.
4. Не відпускайте дитину до школи без сніданку: там
вона багато працює,витрачає сили, потребує поповнення енергії. Коли щось не
виходить, порадьтеся з учителем, із психологом та соціальним педагогом.
5. Відправляючи дитину в школу, побажайте їй успіхів,
скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: «Дивися, поводься
гарно!», «Щоб не було поганих оцінок!» тощо. У дитини попереду важка праця.
6. Зустрічайте дитину спокійно, не ставте їй тисячу
запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам буває нелегко після важкого
робочого дня).
7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось
поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато
часу.
8. Якщо дитина замкнулася в собі, щось її турбує, не
наполягайте, щоб вона пояснювала свій стан, хай заспокоїться, тоді вона все
сама розкаже.
9. Зауваження вчителя вислуховуйте без дитини.
10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із
дитиною спокійно.
11. При спілкуванні з дитиною не вживайте
висловлювання: «Якщо будеш добре вчитися, то …». Часом умови ставляться важкі –
й тоді ви потрапите у незручне становище.
12. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з
дитиною. У цей час найважливішими мають бути справи дитини, її біль і радощі.
13. У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування
всіх дорослих із дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без
неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато
корисного.
14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини.
Коли щось турбує її – головний біль, поганий настрій – найчастіше це об’єктивні
показники втоми, перевантаження.
15. Пам’ятайте, що діти люблять слухати казки,
особливо перед сном, або пісні, лагідні слова. Не лінуйтеся подарувати це дітям.
Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і
відпочити.
16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра
новий трудовий день – і дитина має бути готова до нього. А допомогти в цьому їй
повинні батьки своїм доброзичливим ставленням.
17. Чекати благородних порухів душі, доброти треба
терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати їх.
КРИТЕРІЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ
Першокласник сьогодення і першакласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щоб адаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бути ГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.
Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи. Тут зібрані всі основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.
Отже, було б добре якби дитина змогла б:
1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)
2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …
3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.
4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.
5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»
6. Прямий і зворотний відлік в межах 20.
7. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.
8. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.
10. Знаходити схожість і відмінності між предметами.
11. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.
12. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.
13. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.
14. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш
15. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …
16. Знати 10-12 основних кольорів.
17. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.
18. Слухати казку і переказати ключові події.
19. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.
20. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.
21. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.
22. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;
23. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.
Фізіологічні показники:
1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.
2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).
3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.
4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.
5. Вміє кидати і ловити м’яч.
6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.
7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.
8. Скачок в зрості.
9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.).
10 головних помилок сучасних батьків. Запам’ятайте і використовуйте!
"Любіть вашу дитину такою, якою вона є, і забудьте про якості, яких в неї нема"
Бенджамін Спок.
Помилка №10: Ви поклоняєтеся своїм дітям
Більшість з нас намагається бути ідеальними батьками. Наші діти живуть у набагато кращих умовах, ніж жили в їхньому віці ми. Ми виконуємо всі забаганки своєї дитини: хоче нову іграшку – будь ласка!, чергову шоколадку – тримай!
Проблема, мабуть, у тому, що діти починають думати, ніби весь світ обертається навколо них. І коли наступного разу ваша дитина не отримає бажаного, то дуже засмутиться. Набагато сильніше, ніж сусідський хлопчисько, з яким так не “сюсюкаются”.
Ми не повинні поклонятися своїм дітьми. Ми повинні любити їх. Вони для нас – центр Всесвіту, але самі себе вони так сприймати не повинні . Інакше виростуть егоїстами, які забудуть про вас відразу після того, як поїдуть вчитися в інше місто.
Всім буде краще, якщо періодично ви не станете виконувати забаганки своєї дитини. Не отримати бажаного тут і зараз – це нормально.
Помилка №9: Ви вважаєте, що ваші діти прекрасні
Від фахівців, які працюють з дітьми, я дуже часто чую, що багато батьків сьогодні абсолютно не готові сприймати негативні відгуки щодо вчинків своїх нащадків. Як тільки хтось їх критикує, одразу ж наступає на хвилю неприйняття або навіть агресію з боку батьків.
Але ми повинні навчитися сприймати критику з відкритим серцем. Заради дітей. Іноді нам потрібно втрутитися якомога швидше, щоб ситуація не вийшла з-під контролю. Якщо шкільні вчителі кажуть вам, що ваша дитина погано себе веде і ображає однокласників, висновки треба зробити щодо дитини, а не вчителів.
Один дитячий психолог з Алабами нещодавно говорив мені, що небажання батьків адекватно сприймати реальність – найпоширеніша причина підліткової депресії. Коли вона тільки починається, батьки можуть допомогти, але, як правило, не звертають уваги.
А вже коли діти стають дорослими, батьки починають їх пиляти: “Тобі вже 20 років, а ти не хочеш ні вчитися, ні працювати!”. Ваше втручання було б набагато ефективнішим, якщо б ви зробили його до того, як лінь стане частиною ідентичності вашої дитини.
Помилка №8: Все ваше життя – це ваші діти.
Ми пишаємося нашими дітьми. Коли у них виходить щось важливе, ми щасливі сильніше, ніж якби це були наші власні успіхи.
Але в усьому має бути міра. У вас повинно бути своє власне життя і свої власні успіхи. Дітям потрібен правильний приклад для наслідування. Станьте ним!
А ще у вас повинні бути не тільки робота і сім’я. Дитина повинна знати: у дорослих – свої розваги і задоволення. І це треба враховувати! Якщо ви хочете, щоб ваша дитина прожила повноцінне життя, проживіть його самі!
Помилка №7: Ви приймаєте рішення за них самі
Один священик якось сказав мені, що найбільша проблема сучасних дітей – в тому, що їх батьки не дають їм можливості самостійно приймати рішення. Батьки вибирають за самих дітей, їх кар’єру, їх друзів, їх одяг і т. д.
Звичайно, ми всі хочемо, щоб наша дитина не потрапила у якусь погану історію. Звичайно, ми хочемо, щоб вона співала нам дифірамби і поважала нас за те, що ми хочемо забезпечити їй краще життя.
Проблема у тому, що така дитина не вміє мислити самостійно. І впадає в одну з двох крайнощів: або вона не здатна без вашої участі навіть на дріб’язкове рішення, або починає забувати про те, що вседозволеність – це ненормально.
Не вирішуйте за вашу дитину, ким вона повинна бути. Це не той вияв любові з вашого боку, що необхідний.
Помилка №6: Конкурсне виховання
Всі батьки хочуть, щоб їх дитина була кращою за інших. Краще вчилася, показувала кращі спортивні результати. Багато захоплюються цим так сильно, що їх дитя починає розглядати все життя, як одне нескінченне змагання. Результат – часті депресії і зломана психіка.
Найбільше на світі ми боїмося, що наші діти будуть відставати від тих, які оточують. Ми боїмося, якщо вони будуть не дуже добре вчитися, то залишаться в посередності, коли виростуть.
Але ваші діти повинні також розуміти, що життя – це не тільки піт і боротьба. Життя – це ще й радість від усвідомлення цієї миті.
Краще постарайтеся прищепити дитині думку, що “перемога за всяку ціну” – це не єдине, що має значення. Людину визначають не її перемоги, а її характер. І стійкість.
Помилка №5: Ви позбавляєте їх дитинства
Чим щасливіше буде дитинство вашої дитини, тим більш щасливою людиною вона виросте. Це імператив, доведений вченими.
Найвірніший спосіб позбавити дитя дитинства – завантажити його шкільними уроками, заняттями в музичній школі, вивченням іноземної, спортом і т. д. А ще ми хочемо, щоб наші діти допомагали нам виконувати роботу по дому. Але при цьому ви не повинні забувати, що у кожного має бути право на дитинство.
Ваша дитина не обов’язково повинна досягти тих успіхів, яких досягли Пікассо або Тейлор Свіфт. Вона повинна вирости сильною особистістю, здатною прожити щасливе життя. Ось це головне.
Помилка №4: Ви хочете мати “правильну”, а не “справжню” дитину
Ми починаємо будувати плани для своїх дітей вже тоді, коли вони ще в нашій утробі. Ми мріємо, що вони виростуть і досягнуть більшого, ніж ми.
Але іронія в тому, що ви не можете отримати ту ідеальну дитину, про яку мрієте. Ви отримаєте ту єдино можливу людину, яка могла народитися саме у вас. Не намагайтеся змінити в ній те, що вам не подобається. Не примушуйте її ставати тим, ким вона нібито повинна бути в ваших мріях. Нехай вона стане тим, ким сам захоче стати.
Помилка №3: Ви забуваєте про те, що вчинки важливіші слів
Ми всі хочемо здаватися своїм дітям ідеальними. Ми всі знаємо, що для того, щоб дитина виросла розумною і доброю, ми повинні показувати їй приклад. Але більшість з нас також забуває про те, що моральні настанови працюють тільки в одному єдиному випадку: якщо ви самі їх виконуємо.
Повірте, ваші діти завжди знають, що вони можуть собі дозволити, а що – ні. Вони спостерігають за вами уважніше, ніж ви самі за собою.
Тому наступного разу, коли будете сварити дитину за те, що вона нешанобливо ставиться до однолітків, запитайте себе: а може, вона побачила негативний приклад у вас? Чому вам можна обкладати матами тих, які оточують вас, а їй – ні?
Помилка №2: Ви судите про батьків за поведінкою їхніх дітей
Коли ви зустрічаєте, де б то не було невиховану дитину, то автоматично починаєте думати, ніби у неї погані батьки. Але це не завжди так. Не буває “ідеальних” дорослих і “пластилінових” дітей. В світі немає нічого ідеального” – так само як і нічого “безнадійного”.
Ми ніколи не знаємо, наскільки сильно інші батьки переживають за своїх дітей. Тому і не повинні судити про них.
Помилка №1: Недооцінка характеру
У кожної дитини є свій характер і свій внутрішній моральний компас. Ці речі означають набагато більше, ніж ваші спроби перетворити своє дитя – в “ідеальну” людину.
Не намагайтеся вчити її за написами в книгах, за шаблонами. Кожному потрібен свій підхід. А часто, ще важливіше свобода: якщо ви чекаєте від своєї дитини самостійності й усвідомленого підходу до життя, дайте їй можливість рости і розвиватися без надмірного втручання.
Головне, про що варто подбати, – це характер. Він повинен бути. Єдина можливість дати дитині його загартувати – дати їй більше свободи. Не замикайте дітей у своїх квартирах. Не радійте тому, що комп’ютер може замінити їй ігри у дворі. Не ховайте свою дитину від реального світу. Нехай ваша любов не стає для нього в’язницею!
Головне правило виховання говорить: “Підготуйте дитину до дороги, але не забирайте у неї можливість йти по ній самостійно”.
22 квітня - Всесвітній день Землі
Турбота про дітей, а пізніше обов'язок дітей допомагати своїм батькам стали моральними нормами і закріплені настановами багатьох релігійних учень. Нині ці норми записано в законодавстві нашої держави.
Батьки, пам’ятайте! Кожна дитина має право:
- виховуватись в рідній родині;
- на належне виховання;
- на захист свого здоров’я;
- на піклування про здоров’я;
- на здобуття освіти;
- на розвиток талантів та здібностей;
- на право голосу у прийнятті важливого рішення для родини;
- на вільне висловлювання власних поглядів;
- кожна дитина має право бути почутою.
В свою чергу батьки зобов’язані:
- виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
- виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання;
- створювати належні умови для розвитку природних здібностей дитини;
- поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці;
- забезпечувати дитині середню освіту;
- поважати та враховувати думку дитини з будьяких питань.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Батьки не можуть залишати свою дитину без нагляду.
Батьки мають право:
- на виховання та розвиток дитини;
- на вибір навчального закладу для здобуття освіти дитиною;
- на представництво та захист інтересів дитини;
- звертатись до державних органів управління з питань навчання та виховання дітей;
- батьки мають рівні права на спілкування з дитиною, її виховання, забезпечення освітою.
Яка ж відповідальність за невиконання батьківських обов’язків?
Кримінальний кодекс України
Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -
карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Сімейний кодекс України
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.
5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Закон України «Про освіту»
Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини
1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:
постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв.
Пам’ятайте, дитина – це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати! А обов’язок батьків - дбати та виховувати дітей гідними громадянами своєї держави!
«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д. Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?
Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок – «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.
У цьому випадку умовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».
Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий – «Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!» – то ножиці бере сам підліток (іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі. Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.
Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.
Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), але особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.
ПРАВИЛА В ЖИТТІ СІМ’Ї, АБО ЯК ПРИПИНИТИ МАНІПУЛЯТИВНУ ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ
Дитині завжди потрібні чіткі й зрозумілі життєві правила, що були б запорукою її безпеки та її успішної соціалізації, тобто засвоєння панівних у даному суспільстві норм і цінностей. Ці правила бувають різні: мити руки перед їжею й чистити зуби рано і ввечері; переходячи вулицю, зважати на машини; прибирати за собою посуд після їжі; звертатися до незнайомих людей на «ви»; не брати чужих речей і т. п. Встановити для дитини такі правила й проілюструвати їх власним прикладом – це завдання батьків, які є для дитини найпершою і найголовнішою моделлю соціальних ролей. Задавши для дитини певні розумні рамки, сім’я зменшує ризики для її життя та здоров’я і допомагає дитині успішно адаптуватися в суспільстві.
Та встановлення правил не завжди дається легко. Часто батьки стикаються з тим, що правила не працюють, не виконуються, дитина не слухається і намагається обходити правила, випробовуючи межі дозволеного за допомогою різного роду маніпуляцій.
Іноді проблема в тому, що через різні життєві обставини батьки далеко не завжди можуть визначити для дитини чіткі правила або забезпечити їх послідовне дотримання. Ситуації тут бувають різні:
– батьків у своїй компетентності. Наприклад, мама весь час вагається, чи все вона робить «правильно», і боїться ставити чіткі вимоги до дитини, вважаючи це за надмірну строгість. А дитина, відчуваючи цю невпевненість, дуже швидко вчиться її використовувати.
– У батьків немає єдиної думки щодо того чи іншого правила. Наприклад, мама забороняє їсти солодощі перед їжею, а тато дозволяє, або навпаки. Крім того може виникати конфлікт поколінь: бабуся дозволяє те, що забороняє мама. В такому випадку дитина починає думати, що встановлені для неї правила – проста умовність, яку можна уникнути. І вчиться маніпулювати.
– Ті самі речі батьки під впливом свого настрою то забороняють, то дозволяють. Наприклад, одного дня мама, будучи в доброму гуморі, може дозволити сидіти за комп’ютером кілька годин підряд, а наступного, роздратувавшись, – заборонити взагалі.
– Виконання правил вибіркове залежно від ситуації. Наприклад, удома дитина не спить удень, а в садочку в неї післяобідній сон. В такому випадку в очах дитини правило виглядає необов’язковим, незрозумілим, «не зовсім правилом», зникає мотивація його виконувати.
Іноді проблема в тому, що встановлені правила об’єктивно важко виконати. Буває, що батьківські вимоги чи заборони необґрунтовані і не мають ніякої конструктивної функції, а буває, що вимог надто багато, і дитина просто не дає їм ради. Декотрі батьки, керуючись своїми страхами та забобонами, накладають на дитину багато заборон, що суперечать здоровому ґлузду. Коли заборон надто багато, то практично на кожне своє «хочу» дитина чує «не можна». В такому випадку дитині нічого не залишається, як хитрувати й обдурювати, бо добитися свого адекватним способом неможливо.
Нарешті, непослух дитини може бути зумовлений тим, що дитині приділяють мало уваги, і єдиний спосіб привернути до себе увагу – це негативна поведінка й демонстративне порушення встановлених правил.
Отже, перш ніж сподіватися якихось змін у поведінці дитини, слід переконатися, що ваші вимоги до дитини чіткі, зрозумілі й обґрунтовані. Поза тим у запровадженні в родині певних правил –пов’язаних як із здоров’ям та безпекою, так і з соціальними нормами – допоможуть такі рекомендації:
Сучасні батьки стикаються з безліччю переживань, щодня намагаючись відповісти на питання: якою виросте їх дитина, що їм робити, щоб не травмувати її психіку? Пропонуємо 8 тез психолога Людмили Петрановської, які допоможуть впоратися з роллю свідомих батьків.
1. Не вимагайте від себе занадто багато
З розвитком психології, психіатрії стало зрозуміло – те, як батьки будують стосунки з дітьми, здійснює на них (дітей) дуже сильний вплив. Прийшло усвідомлення, що дитину треба приймати, розуміти, потрібно йти назустріч її потребам. Але зворотний бік усвідомлення – фетишизація теорії прихильності, через яку батьки перебувають в постійному страху сказати щось не так, травмувати дітей, недолюбити, не зовсім зрозуміти, недоприйняти. Цей стан психолог називає «батьківський невроз» – ситуація, коли один з батьків думає про дитину, про проблеми з дитиною, про її поведінку, розвиток набагато більше, ніж про себе самого, про свої інтереси і потреби.
«Не треба ламати і переробляти себе», – радить Петрановська.
2. Не сприймайте дитину як об’єкт боротьби
В голові багатьох батьків сильна ідея боротьби з дитиною, вважає психолог. Вони часто використовують термінологію боротьби, протистояння, коли говорять про виховання дітей: «Дитина робить те-то і те-то. Як з цим боротися? » або «Дитина не робить того і того. Ми з цим боремося, але нічого не виходить! » Психолог радить батькам припинити воювати з дитиною це безглуздо і свідчить про безпорадність. «Вона ж ваша дитина і любить вас усім серцем», – пише вона. – Якщо відчуваєте, що загрузли в боротьбі, саме час – перелізти через барикаду і стати поруч з дитиною ».
3. Не встановлюйте «залізобетонні» принципи
Принципи «завжди», «ніколи», «ні в якому разі», на думку Петрановської, говорять про відсутність контакту з дитиною і невпевненості батьків в своїх силах. «Якщо ми впевнені в собі як батьки – ми розуміємо, що розберемося. Коли ми не впевнені в собі – не впевнені, що розберемося, тому встановлюємо жорсткі правила », – пояснює вона. В цьому випадку психолог радить «більше прислухатися до себе, бути більше в контакті з собою, не намагатися слідувати жорстким рецептами, а відштовхуватися від ситуації», щоб відчути себе комфортно в ролі батька.
4. Не підкоряйте дитину своїм очікуванням
«Прийняття дитини – це робота, яку батьки роблять все життя», – запевняє Петрановська. За її словами, діти чітко вираховують ту сферу, яку батьки в них не приймають і «видають» саме це. «Прийняття дитини з усіма її особливостями – це не про те, що потрібно завжди їй все дозволяти, з усім, що вона говорить, погоджуватися, а про те, що ми повинні її приймати такою, як вона є», – пише психолог.
5. Не реалізовуйте за рахунок дітей свої мрії
Щоб простіше приймати своїх дітей, дуже важливо бути в контакті з собою і приймати себе, вважає психолог. Власні незадоволені потреби викликають невиправдані очікування від дітей. «Якщо ви мрієте про щось, що вам ніхто не давав, зробіть це для себе! А своїй дитині дозвольте бути до цього байдужим », – радить Петрановська.
6. Не позбавляйте дитину права чогось не хотіти
У дитини є право не хотіти: не хотіти робити уроки, не хотіти ходити в нудну школу – це нормально. Краща тактика для батьків, на думку психолога, в цьому випадку – не намагатися мотивувати дитину, а приєднатися до неї. «Наприклад, розповісти, як ви самі справляєтеся зі справами, які робити не хочеться», – пише вона. – Або дати щось смачненьке, щоб підсолодити пігулку ».
7. Не намагайтеся розворушити дитину, якщо вона нічого не хоче
Батьки часто незадоволені, що їхні діти, на яких покладено стільки очікувань, нічого не хочуть, і самовіддано починають водити їх на розвиваючі заняття, уроки іноземних мов, шахи. Психолог радить «перестати стрибати» навколо дитини – в знак протесту вона може відмовитися взагалі від усіх вимог. «Так проявляється її відмова жити за вашими правилами. Коли ви намагаєтеся підняти дитину з дивану, ви – активний початок, ви – джерело всіх мотивацій, бажань, рішень. Чим більше ви навколо неї стрибаєте, тим більше вона закривається. Потрібно просто відійти, сказати: “Це твоє життя, ти живеш його, як хочеш, якщо що – клич” », – пише вона.
8. Не забувайте: досвід прийняття себе – найкраще, що ми можемо дати дітям, так як вони – великі наслідувачі!
______________________________________________________
Як виховати сміливу дитину? Важливі фрази, які допоможуть батькам у цьому
Чи буде ваша дитина сміливою? Допоможіть дитині створити свій внутрішній голос.
Коли щось піде не так, який голос ви чуєте? "Якщо зразу не вдається, то нічого з цього вже не буде." Або "Ти можеш зробити це, тобі потрібна просто витримка", або "Ти нездара, облиш це". Це внутрішній голос, який говорить до нас з минулого. Те, що ми часто чули як діти, стає цим посланням. Таким чином, ваш голос також може стати внутрішнім голосом вашої дитини в майбутньому. Давайте тепер підтримаємо наших школярів у їх майбутніх дорослих роках!
Звичайно, ви пережили ситуації, коли ваш син, дочка повернулася з садочку і не хотіли говорити, що сталося. Або щось не вдалося, і вони були незадоволені. У такі моменти ми хочемо бігти до них, обіймати їх і захищати від цілого світу.
Але діти можуть швидко самі справитись з невдачами, просто треба дати їм час, а тим часом запропонувати слова підтримки, заохочення і любові. Цього достатньо, тому що ми відкрито заявляємо, як ми любимо їх, незважаючи на помилки і невдачі, як поважаємо їхню витривалість - і через ці звичайні слова діти свідомо будують цю наполегливість, стійкість і завзятість.
Діти потребують безпечного середовища любові та розуміння для виховання мужності, адже, найкраще стрибати з міцної основи, яка залежить від нас, батьків.
Великим плюсом є те, що діти таким чином стають більш позитивними, вчаться вірити і намагаються досягти успіху. Зосередьтеся більше на зусиллях, ніж на таланті та здібностях - дитина зрозуміє, що щось можна зробити і на третій, п'ятий раз. Добре бути конкретним, щоб ваші слова підтримки не мали негативного ефекту. Наприклад, замість - це гарний малюнок - сказати - мені подобається, як ти поєднуєш кольори на малюнку, мені подобаються крила метелика…
Пропонуємо вам речення, які можна спробувати в різних ситуаціях з дітьми. Якщо вам буде зручно, надрукуйте фрази на папері і зберігайте їх на очах.
Висловлюйте свою любов словами
Щодня. Я люблю тебе. Я люблю час, проведений з тобою. Дякую, що ти зробив мій день кращим. Я завжди буду любити тебе, що б не сталося. Ти зробив мій світ кращим.
Я люблю те, що ми робимо разом. Дякую за те, що ми можемо посміхатися щодня разом. Я сумую за тобою, коли ми не разом. Я вдячна за те, що ти є в моєму житті. Бути батьком\мамою - це найкраща робота в світі для мене. Я думаю про тебе весь час. Я щаслива, що ти моя дитина.
Покажіть своє прийняття
Я пишаюся тобою. Ти надихаєш мене. Я завжди буду твоїм найбільшим шанувальником. Дякую, що ти приніс стільки радості цій сім'ї. Я радий\рада спілкуватися з тобою. Мені подобається, як ти стаєш особистістю.
Беріть участь у побудові дитячої віри в себе
Твоя думка важлива для мене. Я хочу почути її. Ти гарний друг - коли я був у твоєму віці, я був би щасливий мати такого друга, як ти. Я пишаюся тим, як ти хороший і гарний. Ти чудова людина.
Цікаво, що ти думаєш про це. Ти можеш бути ким тільки бажаєш. Ти можеш сказати "НІ". Це залежить від твоїх рішень. Ти більше, ніж твої емоції. Ти ростеш, розвиваєшся, стаєш більш досвідченим, і це важка робота. Ти гарний і розумний, навіть якщо робиш помилки. Завдяки тобі я дивлюся на це з іншого боку, спасибі. Я готовий слухати.
Мотивуйте
Ти можеш вирішити так багато проблем самостійно. Ти сміливий, коли випробовуєш нові речі. Помилки - це просто можливість вивчати нові речі. Ти важливий. Я вірю тобі. Це залежить від твоїх ідей. Ти зможеш змінити це.
Слова підтримки для різних ситуацій, які ви говорили раніше своїй дитині, допомагають їй, коли вона займається важкими проблемами або знаходиться в неприємній ситуації.
Коли діти працюють
Розкажи мені більше про те, що ти робиш. Я бачу, що ти працюєш над собою. Я люблю твій ентузіазм. Мені подобається твоє бажання вчитися.
Коли вони з чимось борються
Найкраще, що ти можеш зробити, продовжуй пробувати. І знову, якщо потрібно. Я вірю в тебе. Я радий, що ти просиш допомоги від мене, коли це дійсно потрібно. Ніхто не ідеальний, і це нормально.
Вчися на власних помилках. Твоя наполегливість допоможе досягти успіху. Повір, ти можеш це зробити. Зроби перерву, а потім повернись до справи. Помилки є доказом твоєї наполегливості.
Коли у них був невдалий день
Мені шкода, що у тебе був поганий день. Завтра буде краще. Ти не можеш догодити всім. Коли ти відпочинеш, відчуєш себе краще. Скажи мені те, що зробило тебе щасливими сьогодні. Коли у мене поганий день, я намагаюся зосередитися на позитивних речах. Я обійму тебе, і ти можеш сказати мені все.
___________________________________________
ЯКЩО ТИ ТРИВОЖНА МАМА, А В ТВОЄЇ ДИТИНИ ТЕМПЕРАТУРА І КАШЕЛЬ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ, ТО ЦЕ ДЛЯ ТЕБЕ...
_________________________________________________________________________________
Запитання, які батькам варто поставити своїм дітям для їхнього розвитку
Шановні батьки, дослідження показали, що малі діти ставлять понад 300 запитань щодня.
Будьмо чесними: частину з них ми ігноруємо. Але дітей треба заохочувати ставити все більше запитань.
Коли ви відповідаєте на дитячі запитання, це допомагає зберігати їхній розум відкритим до нового.
Важливо допомогти дітям усвідомити, що уява і бажання знати більше – це чудово.
Ми можемо досягти цього не лише відповідаючи на їхні запитання, але й ставлячи власні.
Тож, окрім класичного "Як пройшов твій день?", оберіть хоча б частину запитань із цього списку.
***
1. Про що ти мрієш?
2. Що робить тебе щасливим?
3. Які у тебе друзі?
4. Якщо б ти міг зробити що завгодно прямо зараз, що б ти зробив?
5. Чого ти чекаєш, коли прокидаєшся?
6. Ти коли - небудь думав про те, щоб перейменувати кольори своїх олівців?
7. Який персонаж змушує тебе найбільше сміятися?
8. Якби ти міг відкрити магазин, що б ти продавав?
9. Який звуть твого супергероя і які сили він має?
10. Уяви, що ти на пляжі. Що найперше ти зробиш?
11. Якби ти міг вирощувати будь-що на городі, що б це було?
12. Що допомагає тобі почуватися сміливим?
13. Коли ти відчуваєш, що тебе люблять?
14. Як ти показуєш людям, що тобі не все одно?
15. Як ти почуваєшся, коли я тебе обіймаю?
17. Якби ти міг віддати 5000 гривень на благодійність, кому б ти їх віддав?16. Якби твої м'які іграшки-тваринки могли говорити, що б вони сказали?
18. Як би виглядав твій будиночок на дереві? Опиши його ззовні і всередині
19. Що тобі подобається віддавати людям?
20. Ти багато сміявся чи радів сьогодні?
21. Якби ти міг написати книжку, про що вона була б?
22. Якби ти малював все, що приходить до твоєї голови, що б ти намалював просто зараз?
23. Якби ти був дизайнером одягу, як би цей одяг виглядав?
24. Як для тебе найкраще допомагати людям? Яким способом?
25. Уяви, що ти шеф-кухар. Розкажи про свій ресторан. Яку їжу у ньому готують?
26. Як ти думаєш, що тобі насниться сьогодні?
27. Через що ти відчуваєш вдячність?
28. Уяви, що ти можеш подорожувати куди завгодно. Куди б ти пішов/поїхав? Як би ти туди добирався?
29. Яка музика тобі подобається?
30. Якби ти зробив печеру у лісі, що б у ній було всередині?
31. Якби ти міг поставити будь-якій дикій тваринці запитання, кого і що ти б спитав?
32. Уяви, що ти на вулиці увесь день. Що ти робитимеш?
33. Що тебе найбільше захищає? Де твоя фортеця?
34. Що дає тобі приплив енергії?
35. Якби ти грав у виставі, то якого героя?
36. Як тварини спілкуються? Як ти гадаєш?
37. Що тобі найбільше подобається в природі?
38. Уяви, що ти на день став фотографом. Що б ти фотографував?
39. Які спогади роблять тебе щасливим?
40. Що тебе дратує?
41. Опиши чудовий день. Що робить його особливим і не схожим на інші?
42. Як ти думаєш, яка тварина стане чудовим водієм?
43. Чому твої друзі круті? Що їх такими робить?
44. А що робить тебе крутим?
45. Ти придумав якісь винаходи, які поки що живуть у твоїй голові? (Що б ти хотів на практиці зробити)
46. Як думаєш, вчити нову мову – весело?
47. Які три речі ти хочеш зробити цього літа?
48. Якщо б ти міг створити нове свято, що це було б?
49. Що робить людей розумними?
50. Якби ти міг мати друзів по всьому світу, як би ти з ними спілкувався?
Не хвилюйтеся, якщо дитина ще не сповна може відповісти на ваші запитання.
Не змушуйте її відповідати і не переходьте на наступне надто швидко.
Дайте дитині час, покажіть, що вам справді цікаво почути те, що вона скаже.
Це також чудова вправа для розвитку креативності та уяви й для дорослих.
Ви коли-небудь замислюватися, коли чи чому ми припиняємо думати за межами звичних речей?
Завдяки нашим дітям ми можемо підігріти власну допитливість.
Тож не соромтеся і ви відповісти на ці запитання!
Наша дитина є найкращим нашим відображенням. І коли вона погано поводиться, подумайте, що ви робите не так. В першу чергу – чи правильно ви розмовляєте з нею. Спілкуватися з дитиною треба так, як ви хотіли б, щоб розмовляли з вами. Поради вчителя-вихователя Венді Снайдер опублікував Motherly.
“Замініть свій звинувачувальний, негативний, загрозливий тон на нейтральний, правильний, співчутливий, підбадьорливий (це може забрати БАГАТО часу) і поведінка вашого малюка може значно покращитися.
Ці 20 позитивних фраз – дуже добрий початок, якщо ви хочете змінити тональність вашого з дитиною спілкування”:
1. «Про що тобі потрібно пам’ятати?»
Не вживайте: «Будь обережним».
Приклад: «Про що нам треба пам’ятати, коли ми граємо в парку?» або «Будь ласка, коли йдеш по цій стіні, рухайся повільно, як обережна черепаха».
Пояснення: діти часто ігнорують фрази, які ми повторюємо знову і знову. Фраза “будь обережним” не несе в собі потрібного змісту, тому її потрібно промовляти більш точно. Озвучте запобіжні заходи або донесіть інформацію про те, чого ви хочете.
2. «Будь ласка, говори спокійно».
Не вживайте: «Припини кричати!» або «Будь спокійнішим!»
Приклад: «Будь ласка, говоріть тихо або пошепки» (сказати пошепки) або: «Я люблю ваш спів, але потрібно вийти на вулицю або в ігрову кімнату, щоб робити це голосно».
Пояснення: деякі діти, природно, кричать голосніше за інших. Покажіть їм, де це можна робити, щоб не заважати людям, використовуйте для цього силу шепоту. У поєднанні з ніжним сенсорним і зоровим контактом, шепіт – неймовірно ефективний спосіб змусити дітей слухати.
3. «Хочеш зробити це самостійно чи тобі допомогти?»
Не вживайте: «Третій раз повторюю, одягайся!»
Приклад: «Ми йдемо. Одягнеш черевики самостійно чи мені допомогти тобі?» або «Сядеш в машину сам чи мені допомогти тобі? »
Пояснення: більшість дітей хочуть, щоб їм дали завдання. Необхідно надати їм вибір і їх навички критичного мислення скасують спокусу противитися.
4. «Що ти зрозумів з цієї помилки?»
Не вживайте: «Ганьба!» або «Могло б бути і краще».
Приклад: «Що ти зрозумів, коли зробив це неправильно?» або «Як зробити це по-іншому наступного разу, щоб не потрапити в біду?»
Пояснення: зосередження уваги на мотивації до зміни поведінки на майбутнє принесе вам набагато кращі результати, ніж докір за минулий вчинок.
5. «Будь ласка, …».
Не вживайте: «Не треба!» або «Зупинись!».
Приклад: «Будь ласка, легко погладь песика» або «Будь ласка, поклади взуття до шафи».
Пояснення: Ви кажете офіціантці, друзям і рідним про те, чого НЕ хочете? Адже простіше і легше сказати про те, чого хочете.
6. «Сьогодні ми повинні йти швидко!»
Не вживайте: «Поспішай!» або «Ми запізнюємося!»
Приклад: «Сьогодні ми машинки-булліти на трасі Формули-1! Подивимося, як швидко ми можемо рухатися!»
Пояснення: дозволяйте дітям бути повільними! Але якщо поспішаєте, то це потрібно зробити для них цікавим.
7. «Хочеш піти зараз або через десять хвилин?»
Не вживайте: «Час йти … Негайно!»
Приклад: «Хлопці, хочете піти зараз чи погратися ще десять хвилин, а потім піти?
Пояснення: діти дуже самі люблять бути відповідальними за свій вибір! Це вимагає трохи уваги, але це працює! Дайте їм вибір і вони будуть поводитися краще, ніж якщо намагатися їх змушувати.
8. «Давай додамо цю іграшку в список подарунків на день народження!»
Не вживайте: «Ми не можемо собі цього дозволити» або «Ні, я сказала – НІЯКИХ ІГРАШОК!»
Приклад: «Давай купимо цю іграшку на твій день народження?»
Пояснення: якщо бути чесними, ми часто можемо купити це маленьке Лего, ми просто не хочемо його купувати. Замість того, щоб говорити про відсутність грошей і створювати відчуття дефіциту, краще навчити їх дочекатися іграшки або заробити на неї.
9. «Зупинися, вдихни повітря, тепер проси».
Не вживайте: «Припини рюмсати!»
Приклад: «Давайте зупинимося, подихаємо разом, тепер спробуй ще раз попросити, чого ти хочеш».
Пояснення: Обов’язково змоделюймо це. Продовжуйте повторювати це спокійно, поки дитина не заспокоїться і не змінить свого тону.
10. «Поважай себе та інших».
Не вживайте: «Будь чемним».
Приклад: «Не забувай, що потрібно поважати себе та інших, навіть якщо ти нервуєшся».
Пояснення: будьте конкретними, оскільки діти часто не сприймають загальних понять. Запитайте, чого ви хочете і попросіть їх повторити те, що важливо запам’ятати.
11. «Працюй в команді».
Приберіть: «Не командуй!» і «Ніхто не захоче гратися з тобою, якщо будеш робити так».
Приклад: «Ти чудовий лідер. Не забувай використовувати своїх навичок спільної роботи сьогодні. Запитуй друзів, а не навчай їх, що робити».
Роз’яснення: багато дітей, які хочуть домінувати (або відчувати себе сильними) часто говорять, що вони владні або що ніхто не хоче їх слухати.
Станьте тренером своєї дитини і навчіть її чесної гри: запитувати замість того, щоб командувати, показувати замість того, щоб розповідати і робити щось по черзі.
12. «Мені потрібно, щоб ти…».
Не вживайте: «Припини робити ___» і «Це не нормально для ___».
Приклад: «Мені потрібно, щоб ти легенько погладив собаку». «Мені потрібно, щоб ти сповільнилася і рухалася, як черепаха, адже ми знаходимося на небезпечному паркінгу».
Пояснення: заборони часто не діють ефективно і діти краще реагують, коли ми спілкуємося з ними не наказовим способом. Крім того, прохання про те, чого ви хочете – величезне, воно спрямовує дітей в потрібному вам напрямку (на відміну від зосередження на тому, чого ви НЕ хочете!)
13. «Поплач, я хвилююся за тебе».
Не вживайте: «Не будь дитиною» або «Не плач».
Приклад: “Цілком нормально, що тобі сумно, я буду тут, якщо знадоблюся. Я знаю, що ти зможеш знайти спосіб подбати про себе”.
Пояснення: діти дуже позитивно реагують, коли ми не тиснемо на них, щоб зупинити їх плач або спробувати змусити їх не хвилюватися. Навчайте їх тому, що вони здатні впоратися з собою і вони швидше перестануть сумувати, а також вибудують свою самооцінку.
14. «Як ти подбаєш про себе?»
Не вживайте: «Зроби це і все буде добре», «Це не має значення» або «Чому ти завжди розпускаєш нюні? Візьми печиво».
Приклад: «Це нормально, що ти…. Що ти можеш зробити, щоб допомогти собі почуватися краще?
Пояснення: вміння дітей піклуватися про себе – неймовірний подарунок! Діти, які вміють чесно переживати емоції, роблять менше непродуманих дій, менше потрапляють в неприємності і мають більш високу самооцінку.
15. «Я почекаю, поки ти закінчиш».
Не вживайте: «Дай я зроблю це».
Приклад: «Схоже, тобі потрібен час, я сяду і почекаю».
Пояснення: батькам потрібно менше поспішати. Нехай дитина сама зав’яже шнурки або прочитає вивіску. Мета – дозволити дітям спробувати, витримати невдачу, повторити спробу і закріпити почуття умілості, щоб вони не завжди залежали від нас!
16. «Я люблю тебе, незважаючи ні на що».
Не вживайте: «Ніхто не любить тебе, коли ти погано поводишся» або «Не цілуй мене після того, як зробив таке».
Приклад: «Я люблю тебе, незалежно від того, як ти себе поводила. Наступного разу попроси іграшку, замість того, щоб схопити її».
Пояснення: в основі позитивного виховання лежить безумовна любов. Це означає, що наша любов до наших дітей не повинна залежати від їхньої доброї поведінки. Ми любимо їх всім серцем, безумовно. Це задовольняє потребу дітей належати, що є ключовим мотивувальним фактором.
17. «Я хвилююся, тому що…».
Не вживайте: «Ти недостатньо дорослий» або «Ти занадто малий, щоб зробити це».
Приклад: «Я хвилююся за тебе, коли ти йдеш по цій стіні, я боюся, що ти впадеш і нашкодиш собі».
Пояснення: коли у нас є свої страхи і турботи, наші діти краще реагують і поважають наші обмеження. Діти часто думають, що вони є досить дорослими, досить сильними і досить вмілими.
Тому вони швидко ганяють на велосипеді або лізуть на високий паркан. Нагадайте дітям про ризик, використовуючи фразу “Я хвилююся…”.
18. «Зроби це сам».
Не вживайте: «Мені байдуже».
Приклад: «Мені б дуже сподобалася твоя допомога».
Пояснення: коли нам дійсно все одно, це чудова можливість розширити можливості наших дітей і дозволити їм зробити щось самостійно!
Хороші лідери також є хорошими послідовниками, тому потрібно дозволити дітям іноді самостійно приймати рішення.
19. «Я вірю в тебе і підтримую тебе».
Не вживайте: «Я сам подбаю про це» або «Чому я повинен робити це замість тебе?»
Приклад: «Я бачу, як це складно для тебе і я вірю в те, що ти впораєшся з цим. Я тут, щоб підтримати тебе, якщо потрібні думки про те, як правильно вирішити ситуацію».
Пояснення: важливо налаштовувати наших дітей на успіх. Вони повинні вміти піклуватися про себе, вирішувати свої проблеми і бути впевненими в тому, на що здатні. Підтримка замість вирішення ситуації часто вимагає більшого терпіння, але вона створює самооцінку і внутрішню мотивацію у дітей!
20. «Як ти почуваєшся?»
Не вживайте: «Заспокойся! Не потрібно так сумувати!»
Приклад: «Я бачу, що ти засмучена, що ти відчуваєш?»
Пояснення: Допомагати дітям ідентифікувати свої емоції й ефективно спілкуватися з ними – важливий елемент позитивного виховання.
Коли діти добре себе почувають, відчуваючи емоції і, передаючи їх іншим (замість того, щоб заперечувати їх і намагатися приховати), поведінка змінюється і стає більш відкритою та сповненою поваги.
Використовуйте ці фрази, щоб налагодити діалог зі своїми дітьми!
ЯК СФОРМУВАТИ АДЕКВАТНУ САМООЦІНКУ У ДИТИНИ
Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.
До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.
1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».
2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.
3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.
4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.
5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.
6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.
7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.
8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.
9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.
10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.
11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.
12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.
13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».
14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.
15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо хороша думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.
НЕПОПУЛЯРНО ПРО МОТИВАЦІЮ. ЧОМУ ДИТИНА НЕ ВЧИТЬСЯ
Нотатки для батьків і вчителів, а також дорослих працівників і їх дорослих керівників.
“Після 10 запиту за тиждень від батьків: “хочу, щоб психолог попрацював з дитиною-школярем, яка зовсім немає мотивації вчитися”, пообіцяла собі щось практичне на цю тему написати. Буде багато.
Погана новина: Психолог, на жаль, не зможе змахнути чарівною психологічною паличкою або чарівним мотивуючим паском і зробити з дитини “навчального генія”. Психолог не зможе вселити дитині, що нецікаве – цікаво, страшне – нестрашно, те, що болить – безболісно.
Хороша новина: Він може пильно і не дуже пильно дивитися на всю сім’ю і ставити незручні і дурні запитання – і допомогти зрозуміти – чому мотивація не сформувалася або куди поділася. І запитання, і відповіді на них можуть викликати здивування, опір, злість, недовіру, усвідомлення – не у дитини – у батьків. І це усвідомлення – якщо відбувається – саме собою терапевтично.
Психолог, наприклад, може з явною провокацією запитати – а ваша дитина бачить, що ви самі вчитеся? Наскільки ви самі довго будете робити те, що вважаєте безглуздим, не отримуючи внутрішньої винагороди, не бачачи дієвого результату. Перебуваючи під прицілом оцінок, без вільного часу? Ви самі з високою мотивацією робите нецікаву і рутинну роботу? Вам самим легко весь час виправдовувати чиїсь очікування? Ви щасливі?
Батьки заперечують – “але є ж слово – Треба”.
Погана новина: з цим поколінням це слово не працює. Сучасні діти часто задають запитання – Навіщо? І вони сфокусовані на тому, в чому вбачають сенс. Якщо ми не можемо його “показати”, вони шукають щось для себе “осмислене”, а ще частіше – пов’язане із задоволенням (так, часто це, на жаль, гра).
Слова “треба”, “повинен”, “зроблю” говорять про розвиток частини мозку, що відповідає за контроль над імпульсами. У сучасних дітей саме ця частина мозку “включається” пізніше. А в підлітковому віці іноді випадає з активності.
Хороша новина: ці частини мозку разом з цими самими словами активізуються, коли у нас є розклад дня, режим дня, коли є планування, коли у дитини є постійна невелика значуща відповідальність, коли є “ритуальні” дії – ритуали сім’ї, коли в родині заохочуються питання – і пошуки відповідей, коли вся сім’я щодня дізнається щось нове, коли є належна фізична активність. А ще, коли цінності батьків збігаються з їхніми діями в світі. Коли немає “подвійних послань”.
Давайте досліджувати. Будемо розглядати паралелі. Дитина йде в школу з мотивацією. Дорослий йде на роботу з мотивацією.
– Ігровою (і тоді в школу він приносить іграшки, або “грає” за своїми правилами. У будь-який момент може сказати – “стоп гра” і вийти з навчального процесу). (Дорослий – “грає” в роботу, не підкоряється розкладу, дедлайнам, намагається робити тільки те, що цікаво, уникає відповідальності)
– Соціальною (дитина йде в школу дружити. Часто на шкоду навчанню. Якщо стосунки не складаються, може відмовлятися вчитися). (Дорослий йде на роботу для задоволеності контактами, іноді сидить в робочий час в соціальних мережах)
– Досягнень – дитина йде в школу за “12-тками” (добрими оцінками) (Якщо не вдається бути успішним, мотивація знижується). (дорослий йде на роботу за статусом, похвалою керівника, зарплатою).
– Навчальна. Дитина йде в школу вчитися. Усвідомлено. За знаннями. Дорослий – йде реалізовувати свій потенціал.
Якщо всі види мотивації присутні в нашому житті одночасно і задовольняються – це щастя-щастя-щастя. Найбільш зріла з мотивацій – звичайно – навчальна. До навчальної мотивації часто потрібно просто дозріти (це одна з причин не віддавати дитину в школу до 7 років)
Приймемо версію, що у будь-якого здорового організму, який відчуває безпеку, має бути прагнення до розвитку, повинна бути природна мотивація – розвиватися – рости- жити. Якщо ця мотивація пропадає або знижується, “Організму” – нашій Дитині, можливо:
1. Небезпечно. Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію. Якщо людина перебуває в хронічному стресі або травмуванні, страждає її довгострокова пам’ять. Багатьом дітям з дефіцитом цинку – цинк впливає на гіпокамп, частина мозку, що зберігає важливу інформацію – дійсно складно запам’ятовувати вірші і формули.
– Дитина може боятися конкретного вчителя
– Дитина упустила ази, попередній матеріал і боїться проявити неуспішність.
– Дитина може боятися зробити помилку – школа заточена на пошук помилок, а не на підкреслення успіхів. Наше завдання навчити дитину тому, що помилятися можна. І наше завдання помічати успіхи і докладені зусилля дитини.
– Дитина може боятися конкретних однокласників, які її дражнять.
– Дитина може боятися йти в туалет в школі. Їй легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому
2. Втомилася. Подивіться на блідих, сутулих, з синцями під очима дітей. Якщо ви вірите в вітаміни – давайте. Якщо є можливість, нехай відсипаються і вигулюються.
3. Органічні причини – дислексія, СДУГ, різновиди ММД. – Все це вважається “діагнозами”. Важливо, щоб батьки розуміли, в чому проявляється особливість поведінки і сприйняття дитини і шукали способи корекції. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Способів корекції теж дуже багато. Для початку, подивіться фільм –
“Зірочки на землі”
4. Дитина проявляє опір:
шкільній системі (з жорсткими правилами і авторитарністю)
– Авторитарному вчителю, який не викликає поваги
– “Мститься” школі, за те, що у неї немає вільного часу, часу на себе.
– У підлітковому віці в періоді знецінювання – тимчасово може знецінювати те, що було значимо
Чинить опір батькам:
– Якщо батьки сфокусовані на “зовнішній” успішності
– Пручається тиску, несправедливості, мстить за образи і біль – доступним для неї способом
– Опирається батькам, самооцінка яких залежить від успішності дитини,
– Батькам, які самі перестали розвиватися
– Пручається батьківського перфекціонізму
5. Внутрішні причини:
– Розчарувався в тому, що може бути “успішною”
– Не вірить в себе
– Знайшла спосіб залучення уваги неуспішністю
– Не бачить сенсу в тому, що робить
– Дитина інтровертного типу, якій складно адаптуватися до групи
– Наслідки травматизації
– У такий спосіб можуть проявлятися ревнощі до старшого-молодшого брата-сестри
Очевидно, що слова вчителя: поговоріть з ним, натисніть на нього, і кличте до відповідальності – марні
Запит батьків до психолога – підсильте його мотивацію – некоректний і теж марний. “Говорити” і трансформувати, як правило, потрібно щось у всій сімейній системі. Причому, безвідносно успішності в навчанні.
Коли батьки говорять, щиро, з любові і турботи – я хвилююся про те, ким він буде – я говорю “Діти не будуть – вони вже Є”. На жаль, вони часто відчувають себе прийнятими і улюбленими, і значущими, лише коли демонструють успішність. Вони так перевантажені нашими очікуваннями, що часто вже не знають, чого самі хочуть …
Наостанок поділюся клієнтською історією (з дозволу клієнта). Батьки – мотиваційні спікери. Самі ведуть мотиваційні семінари, заточені на вирощування успішних людей. Їхній син – 13-річний хлопець – відчуття було, що він старший за мене – сказав: “У моїй родині розмови тільки про успішність, про популярність, про лідерство. Батьки мені багато разів говорили, що хочуть мною пишатися. І я всі роки намагався, щоб мною пишалися. До 7 класу я був відмінником. Потім раптом вночі подумав, а що буде, якщо їм не буде, чим пишатися. Вони що – перестануть мене любити? Виженуть з дому? я не можу жити, весь час виправдовуючи чиїсь очікування – батьків, вчителів, незнайомих людей, яким мої батьки про мене на своїх семінарах розповідають. Виходить, що у мене немає волі. я хочу зрозуміти, чого хочу я …. ”
Школа – тільки частина життя. А наші діти – не будуть. Вони вже є.
Доброго дорослішання!
Рекомендації щодо формування адекватної самооцінки
Рекомендації батькам
щодо профілактики посттравматичних
стресових розладів у дітей
Саме
підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних
подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні
негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що
відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми
почуттями.
Якщо батьки
можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити
з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити
травматичний стрес з меншими втратами.
Загальні рекомендації для батьків, які живуть
на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:
Потурбуємось про тіло:
Намагайтесь
якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;
Побільше сну, відпочинку,
позитивних вражень;
Організуйте можливість
дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;
Харчування – може бути
частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має
апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
Дитині (і вам також)
необхідно побільше пити (вода, солодкий чай,
Не відмовляйте дитині у
солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні
емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
Не бійтесь зайвий раз
обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти
руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
Теплий душ або ванна
також допоможуть зняти зайву напругу.
Потурбуємось про емоційну стабільність:
Не потрібно без
особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може
підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова
присутність поруч спокійного дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви
йдете;
Не варто
дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше
теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У
будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення
вашого ставлення до подій;
Створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога
частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
Подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це
дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні
спогади;
Читайте книжки
– оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
Якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете
забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт
(обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити,
що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
Якщо дитина
особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин
кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова
активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі
(будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести
рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на
активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і
рвати папір і ін.);
Дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте
її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
Дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її
переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного
сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
Поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала
або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх,
гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна
супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що
намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж,
як йому допомогти, зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.
Подбаємо про осмислення подій:
• Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує
пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки
тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся
пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
• Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися,
стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти»,
«Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати.
Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
• У будь-якій розмові про події, що відбулися,
необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що
дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися,
поруч є дорослі турботливі люди.
• Також можна сказати, що зараз багато фахівців
думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато
людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти
дитині.
• Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому
не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.
Особлива важливість гри:
• зараз, як ніколи, для дитини важливо активно гратися. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «війну», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті.
Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити
напругу дитині;
• вагому роль можуть зіграти ігри на
відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися,
бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини
впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними
кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною
(допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
• велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в
лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.
Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай
нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом
позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового
розладу. Якщо реакції дитини, на вашу думку, є надмірними або незрозумілими
вам, якщо ігри або симптоми повторюються без особливих змін, якщо ви турбуєтесь
– зверніться за консультацією до психолога або психотерапевта.
Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є
вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати
таку допомогу дитині:
Відвести дитину з місця події та створити для
неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра,
грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити
тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом,
запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все
минулося».
Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна
подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити
в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви
поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.
Слід просити дитину описати кімнату або інше
місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась. Називати
дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є
твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в
очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається,
обійняти її та робити «колихальні» рухи.
Через деякий час дитина може почати тремтіти
або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є
нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох
годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не
стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної
енергії, що накопичилася під час травматичного стресу. Варто бути
уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на
небезпеку.
Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні
почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно
налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога
більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все
буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити
дитині, що вона сильна і в неї все вийде.
У наступні за
травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою.
Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки,
здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити
вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення
засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися
одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі
пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину,
перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою
діяльністю, що має бути приємною.
Щодо почуття страху, то важливо запевняти
дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте
їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і
обов’язково впорається.
Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс
того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості,
провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної
провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після
травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати
в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо).
Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є
постраждалою.
У цей час дитина потребує розмов і відповідей
на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення,
прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка,
допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові
смисли.
Дитина може
гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з
травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і,
можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у
цьому.
Важливо:
1.
Заручитися підтримкою близьких і рідних.
Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
2.
Намагатися зберегти режим дитини,
забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину
від додаткових стресів.
3.
Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають
дитину).
4.
Відповідати на запитання дитини поступово
і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона
зможе поставити наступне питання.
5.
Підтримувати надію на краще.
6.
Бути готовими до «нечемної», «дивної»,
«агресивної» поведінки дитини.
7.
Не казати: «забудь це», «викинь з голови»
– це прямий шлях до формування постстресових розладів.
8.
Не залишати дитину наодинці із своїми
переживаннями, проте і не докучати їй.
9.
Ні в якому разі не соромити дитину і не
винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
Бути готовими раз за разом обговорювати
ті самі речі.
10.
Заручитися самим надією на те, що травму
можливо пережити.
11.
Пам’ятати, що частині дітей з різних
причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно,
і вони потребують професійної допомоги.
12.
У разі вашого хвилювання за стан дитини
або тривалості незвичної поведінки дитини
– звернутися по допомогу до
психолога
(за матеріалами
книги Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний
період : [метод. рек.] / авт. кол.: Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О.
В.Залеська та ін. ; [упор.: Н. В. Лунченко, Л. Л. Сідєльнік]. – К. : МЖПЦ «Ла
Страда-Україна», 2014. – 84 с.)
22 квітня - Всесвітній день Землі
Немає коментарів:
Дописати коментар